Зрозуміла, що пишу сюди коли немає з ким особо і поговорити, коли думок немає кому викласти, коли таке відчуття ніби ти сама і хочеться щось зробити для душі, тоді то я повертаюсь сюди, знову пишу якісь тупі і примітивні речі вважаючи цю писанину чимось особливим і глибоким, показуючи знайомим чекаю їхньої реакції на це, тупість, наче даєш свій особистий щоденник і питаєш: «ну як?».

Із сьогоднішнього дня я нарешті вільна, вільна від цих конспектів, обрахунків, книжок, презентацій, викладачів… від щастя напилась, дуріла наче психічно хвора, відчула себе живою, сміялась, багато сміялась, обіймала і мене також

 
Тепер я знову займусь тим що до душі, знайду книгу, можливу знову почну сюди писати, більше виходити на люди, більше посміхатись, більше бувати на вулиці

 Перечитую все це і розумію що цей час який я тут просиджую я просто напросто втрачаю, все частіше і частіше згадую літо, свою роботу, гуртожиток, стиль життя, мою буденність

Я хочу чогось божевільного, екстремального, непердбачуваного, живого. Те що частково було літом, але трішки всетаки інше
Нового чогось, сміливого… ох, мрії, бажання, вони ніколи не співпадають з часом, це дві різні країни, які правлять в різних частинах світу, вони ніколи не об*єднаються.

Час поринати у світ Морфея  де, можливо, мене чекатимуть приємні сни

Hippie Sabotage – Stay High
 

Знову навчання. Стіни інституту і гутожитку, які пригнічують. Ох..

Все і всі починають ставати на свої місця. В голові починаю генеральне прибирання.

 Нарешті дочитала книгу, сказати, що я взахваті не можу. Є книги, прочитав і наче прожив це маленьке життя разом з героями, а є такі як дешеві російські серіали. Є ідея, але якось незграбно знято. Ну то таке, кожному як то кажуть своє. Тепер мене чекають дві книги старого доброго Хемінгуея. Якось перше знайомство з ним пройшло не дуже вдало, можливо просто не звідти розпочала його, так що тепер велика надія на «Фиєсту» і «Праздник который всегда с тобой».

Гарний настрій після минулих вихідних. Теплі думки, впринципі такі ж теплі як і погода. Нарешті починаю насолоджуватися цим.

Потрохи починаю готуватися до зими, вже придбала шарфа і светра. Сподіваюсь вони мене гарно будуть зігрівати  

Вечір не аби як порадував. У Каті день народження. 20 років. Гарна дата. Золота середина юності. Згадючи свій ДН, починаю трохи заздрити. Як же я хотіла так само зібратися зі своїми друзями за таким столом, вислуховувати привітання і тости, дійти до правильної кондиції і несамовито кричати «О Боже какой мужчина» або «Мне уже 20», після, одіти саме ахуєнне що в мене є і відправитись до найближчого клубу, щоб розрядити себе в танці, а вже під ранок прийти не відчуваючи ніг, завалитися спати і розплакатись через те, що це було на стільки круто. Єх… Мені здається, що більше ніколи не буде таких днів, всі найкращі дні народження залишились в дитинстві.

Відчуваю себе старою.

Тільки зараз дійшло, що я витворяла літом. От якби повернутися назад, я б таких прочуванів собі вставила!

Все повертається назад, а саме ті дні коли ми з Ксю кричали під вікнами гутрожитку пісні. Веселі часи були і є. І навіть не соромно. Треба ж якось розбавляти цю тупу буденність.

На останок хочу написати самій собі: «Юль, все в твоїх руках. Твори!»

Неділька видалась гарячою.

Сенсу немає згадувати що було, а чого не було, тому отпишу новини за останні дні, тобіш, ці вихідні.

В п'ятницю пари пролетіли дуже швидко, а це мені якраз на руку було, хотіла чим скоріш вже сидіти у бабусі і лопати цукерки з чаєм.

Ну ось вже нарешті автостанція. Недивлячись на велику чегру я швидко купила білет. «Треба перекусити»- говорить мені шлунок і я піддаюсь його вмовлянням. Булочка і солодка вода.Ммм

Окрім себе, нагодумала ще й пса з розумними очима. Відчуваю себе добре і доброю.

Автобуса чекала довго. Запізнився. Ну нічого, 2 годинки в теплі зі сном були варті чекання.

Люблю ось так їхати і дивитись у вікно. В наушниках грає якась музика, але я її не чую, все заглушає голос в голові. Дивне це відчуття, коли думки лунають настільки голосно, що здається ніби ти сама собі щось нашіптуєш на вухо.

Ох, ці сірі будинки, паркани, дороги, стіни, вікна, люди, небо… Погода створила «чудову» гамму кольорів. Відрізняється лишу контрасність, десь вона її прибавила, а десь убавила.

..і реклами: зелені, жовті, червоні, помаранчеві. Так муляє. Жах. Наче дивишся цікавий фільм і тут ці розмальовки. Дратує. Вони як білі кросівки до класичної витонченої вечірньої сукні. Як кажуть в народі: «не пляшет».

Ще одні персонажі цієї короткометражки — дерева. На фоні всього сірого, вони виглядають як поважні монументи в готичному стилі. Монументи, які роздягли і на холоді просвітляється кожна їхня венка і капілярчик. Вони вже готові до сну.

Люблю таку погоду. Люблю такі фільми.

Ось вже і приїхала. З порогу вже годують. Тепер мене чекає тільки сон і тепло.

Обожнюю опинятися в таких місцях, де куча-куча спогадів. Ось я і приїхала в Центральне, місце де зупинився час, але люди залишилися непідкореними. Це мій світ дитинсва, моя власна машина часу. Все має тут історичне значення, навіть самий звичайни кущ.

Зустріч із старими друзями гріють душу. Приємно відчувати цих людей поруч, яким не потрібні зайві слова, вони і так все зрозуміють, по одному лиш погляду. Не будуть випускати тебе з обіймів і вести безглузді, але в той же час такі розмови, які торкаються серця. Я люблю цих людей, зрозуміла: поки будуть вони, доки буду й я. Вони люблять тебе настільки щиро і посправжньому, що тут неможливо не повірити в дружбу. Їм всерівно на гроші, твої борги, на кількість вбитих тобою людей… ти для них завжди найкращий.

Субота видалась суто котячим днем. Все що я робила це: їла і спала. На вечір пішла гуляти.

«Шалена» швидкість, колонки рубають, чудова компанія. Те що мені треба!!! Не відіграло особливої ролі навіть те, що я була однією дівчиною серед «серйозних» хлопців. Намагалися бути до мене уважними і турботливими. Ох ці хлопці

 Всього лише 1 вечір. Всього лише декілька годин. Як же цього мало. Прощання. Міцні обійми і Він іде проводжати мене додому. Він і не підозрює, що має сьогодні статися. Люблю я його. Як? Та хіба потрібні пояснення?

Ось і будинок. Під'їзд. Розмова. Про що? Та хіба я звертала тоді увагу на щось крім його очей. Ніч. В венах ще досі бігає і танцює алкоголь, але я все розумію.  Останні слова. Я багато разів бачила цей момент у кіно, коли поцілунком преривають розмову. Момент який знищує якийсь кордон і породжує щось нове. Я завжди мріяла опинитися в такій ситуації, не важливо на чиєму місці.

Він щось бурмоче, вже ніби збирається йти і він таки піде, якщо я… я роблю крок до нього, через секунду в моїх холодних долонях його лице, таке рідне і....поцілунок. Тільки ніч може знати як це було романтично

Відчуття і всі інші подробиці можна розписати в окремій книзі. Можливо колись займусь цим ділом, а зараз продовження. Що ж далі? А далі, ще один прощальний цілунок і солодке «надобраніч». Під'їзд. Квартира. Усмішка. В голові ніхто не влаштовує істерики типу:«О Боже. що я наробила. навіщо, дурна!!»

Він мене також любить. По-особливому.Так як і я його. І це щиро і по-спражньому.

Доповзаю до ліжка. А ось тепер вже остаточно «надобраніч».

Баста – Мама ама криминал

З цієї пісні можна було розпочинати ранок. Я проспала першу пару. Совість доречі також спала. Тому я вважаю, що я молодець і зробила все правильно!

Як я люблю понеділки

Помітила за собою таку особливість: іноді я налітаю на якусь дивну хвилю і починаю дуже багато балакати, слова так і лізуть з горла, цей словесний потік неможливо зупинити, неймовірним чином в моїй голові з'являється купа думок, які я хочу розповісти. Отоді я страшна людина, особливо не раджу зі мною сперечатися в цей час, можу вкусити ти виколоти очі. Жах..

Вичитала для себе нове слово "Вакханалія". Зацікавило. Вирішила трошки почитати про його походження і ось що я нарила в Вікіпедії:

"Вакханалія (лат. Bacchanalia) — містичні свята на честь бога Вакха (Діоніса), які походять зі Сходу; спершу поширилися в Південній Італії й Етрурії, а в 2 ст. до н. е. — по всій Італії. Спочатку в вакханаліях брали участь тільки жінки, згодом допускалися й чоловіки. З плином часу ці свята перетворилися на розпусні оргії, які не раз супроводилися ґвалтуванням і вбивствами. 186 р. до н. е. сенат ужив проти вакханалій найсуворіших заходів. Консули взялися розслідувати злочини, скоєні під час святкувань, наслідком чого було багато смертних вироків, заслань, арештів. Проте викоренити містерії не вдалося; за часів імперії вони влаштовувались таємно. Переносно вакханалії — розгульне бенкетування, безтямне пияцтво, нестримний вияв розпусти, оргія."

Люблю давногрецьку міфологію і культуру

Оце тіки згадала що в морозильнику у мене лежить морозиво Тепер я знаю чим себе зайняти наніч

Нарешті відбулась довгоочікувана розмова з Юрком. Він розумний хлопчина. Добрий.

Привітала канадку з днем народження. Зробила запис привітання, по-дурному якось вийшло, але позоритись я вже звикла.

Думала на парі, може обмежити  себе у спілкуванні із чоловічою половиною друзів та знайомих. Так буде краще. Від них більше дурні в голові, а воно мені геть не потрібно. Хочу прочитати книгу Джона Грея «Чоловіки з Марсу, жінки з Венери». Відраза до всіх і відразу...

Щось не пишеться останнім часом. Не знаю чому.Сумно.

Три години ночі. Телефонний дзвінок. Юра.

Приємна розмова почала переростати у сварку. Знову те саме. Знову я винна. Він мені мозок виносить. Мене спалити взагалі треба! Тоді ніхто страждати не буде. Лягла спати дуже розгніваною. Да скіки можна мене пиляти? 

Ранок чудовий. Із сонечком. Нарешті надворі настала типова осінь. Прохолодна, жовта, ароматна осінь. Час коли волосся починає електризуватись і жахливо бісити, коли твоїм улюбленим аксесуаром є шарф, коли ти ідеш біля  купки листя і мимоволі ловиш себе на думці, що хочеш в нього пірнути, хоч тобі вже і 54 роки, коли чай і кава це чарівне зілля, яке рятує від холоду.

Погода змінюється при різних порах року, незмінним залишається сонце. Будь то зима чи літо, ти завжди примружуєш очі дивлячись на нього, воно завжди яскраве.

Отже, пропустим цей маленький ліричний відступ.

День впринципі як день. Вранці забрала передачку з найсмачнішими в світі  маминими стравами і чекала трьох годин.

Сьогодні вже у мене зустріч з дівчатками моїми.

Вечір чаювання. Маленькі англійці ми.

Купила подарунок бабусі і можна сміло вже їхати в гуртожиток.

Є невеличка образа на одну людину.

Все. Кінець неділі. Завтра все розпочнеться знову.

П'ятниця.

Вчора півночі вислуховувала, яка я погана, похуїстка та безсердечна, а все через те що я не прийшла на свято не будучи на нього запрошеною. Що б я не робила чи робила, я завжди буду поганою для цієї людини, якій спричиняю лише біль та страждання.

Відчуваю себе монстром. Виправдовуватись я не буду і не хочу, набридло торочити одне і те саме глухій бетонній стіні! Звичайно, на наступний день наче нічого і не було. Знову «привіт», знову «як справи?». Зустріла його випадково в магазині. Наче і чужі люди і не чужі. Стояв  біля гуртожитку. На питання «чому стоїш тут?» показав на сигарету, але я ж то знаю, що він мене чекав...

Не виспалась жахливо. На вечір призначена зустріч зі Стасом, але про це трішки пізніше.

Купила собі блокнот нарешті, тепер відразу все буду записувати, щоб не забути. Відчуваю себе якимось супер-пупер мега журналюгой.

Біль завоював мою голову і осів там як завойовник.

Ось вже збираюсь на зустріч. Туш. Каблуки. Блузка. Шарф. Збираюсь наче на побачення.

Останнім часом хочу привертати на себе увагу. Хочу ловити погляди в свій бік. Хочу чути компліменти. Боже, невже в мене на стільки занижена самооцінка, що мені доводиться вдаватися до таких заходів?

Все пройшло добре. Теплий чай, тепла розмова, теплі погляди. Все б чудово, якби не головний біль, він виснажи мене остаточно. Маю визнати, Стас джентельмен. Було приємно відчути себе леді.

Подорозі «додому» мріяла як найшвидше залізти під ковдру.

 … домовились з ним що я зайду до нього і розійшлися по кімнатам. Я пообіцяла.
Смачна вечеря підняла настрій, але не сили. Подякувавши Вікі, поплила до Юрка і Славіка. 

Не люблю хлопчачу сторону, там завжди чимось смердить. От сьогодні смерділо  псом і чимось тухлим. Моторошно уявити звідки цей сморід і від чого.

 Славко в гіпсі, Юрко ображений на мене, у мене розривається голова, здається одна Віка була нормальною там. Потеревениши трохи, пішла.

Треба було або лягти спати або прострелити голову. 

Ось воно, моє ліжко, моя подушка. Мої любі, я вас так кохаю і повірте це справжнє почуття.

Субота. 

Неспокійна ніч видалась. Крутилась. Прокинулась від жахливих спазмів, але швидко заснула. Розбудив дзвінок від мами.

«Нарешті субота. Таааак. Музику на всю!.. Стоп, що за… Закінчились кошти? Блін, тіки не це..!»- ось так завжди, в самий неочікуваний момент занчіються гроші в гаманці, на карточці, на телефоні або інтернет.

Сьогодні куховарила. Чомусь в гуртожитку не люблю готувати, так що це був мій перший суп тут

Через 2 дні у моєї улюбленої канадки вісімнадцятиріччя. Треба продумати як її привітати!

Найкращим мотиватором для дівчини це інша дівчина. Ось він, головний стимул «Бути кращою за Неї!». Не грає навіть ролі те, що ця дівчина зовсім незнайома тобі. Вона є конкурнткою. Вона гарніша, сексуальніша, розумніша, саме це спонукає дівчат на кардинальні зміни себе.

До себе я відношусь досить критично. Я  хотіла б мати карі або зелені очі, довге кучеряве волосся, маленький носик, пухкенькі губки. Моє мене не зовсім задовольняє. Тому то і важко себе полюбити.

 А раза я сижу і дивлюсь «Сияние». Люблю суботу.

Сьогодні жостко протупила, можна було взагалі не йти десь на 3 пари. Прийшлося б звичайно писати пояснюючу, але воно б того стоїло. Повалятися до 11, в той час як твої колеги паряться на парах.

Нуу, нічого не поробиш.

Дочитала книгу. Сумно було  з нею розставатись. Дивно, що книга так на мене вплинула. Наче з найкращим другом попрощався. Ось що означає класика, високий рівень. Можливо і я колись так писати буду. А що, з фантазією у мене дай Боже кожному, треба побільше читати і вчитися граматики. Тут я трішки тупенька.

Може ось воно моє покликання?

Жіночна сторона у мене всетаки бере вгору, вчора години 3 ходила по магазинам і приміряла плаття. А що, мені в них таки доволі симпатично. Мабуть, вже в свої 20 років треба щось змінювати. Хочеться бути гарненькою, чути компліменти, щоб мене вважали дівчиною, а не «своим пцаном». Джинси джинсами, але часдорослішати.

 Вирішила переключитись на українську літературу. Захотілось почитати чогось рідненького.

Навчання. Хочу повністю віддатись навчанню. Мій мозок навіть для мене є не зрозумілим. Сьогодні згадувала літні канікули. В пам'яті багато речей, людей, подій. Я сумую за цим. Воно всетаки було неперевершане. Моє перше самостійне літо.

Я сумую за веселощами. Зараз їх все меньше і меньше. 

Немає ніяких стимулів, мотивацій до прагнення бути кращою. Я себе запустила. Але мені комфортно.
Сьогодні було навіть ніяково, мені зробили щось типу зауваження щодо моєї зовнішності, точніше лише за одну із частин мого «прекрасного» тіла. Але навіть це мене ні до чого не змотивувало. Мені стало все рівно.

Однаково. Все одно. Байдуже. На все і на всіх.

В обід спала як дитя. Сон. Жуть і муть якась снилась. До чого, через що, чому? Самим загадковим для мене завжди залишаються сновидіння і дежавю. Шкода що наш мозок працює лише на 5 %, уявляю, які у нас приховані можливості.

Ввечері мене чекала єдина за весь день приємність.

Дуже приємно читати такі повідомлення. Найкращий доказ тому що ти людині потрібен, це всього лиш  чотири слова «Я сумую за тобою». Вони рівнозначіні вислову «Я кохаю тебе». Мені навіть здається що в цьому більше ніжності. Хоча, це лише моя думка.

Як же хочеться зробити йому так само боляче як він мені зробив. Як я страждала, як боліло у мене, там, в грудях.

ООО, мене захватила злість! Хто і яке має право робити так зі мною?

Хіба я насправді заслужила таке відношення?

Моя провина тільки в тому, що дозволила йому робити мені боляче. Безхарактерна, наїіна дитина.

ЯК Я ТЕБЕ НЕНАВИДЖУ!

Ні до кого так добре не відносилась як до тебе.

Сама ж дала ніж в руки і повернулась до тебе спиную. Тупа інфузорія!
Себе ненавиджу...

Я змінюсь! Чуєте всі?

Так, я всім покажу ще, де Юлька зимує!

Тільки вівторок, а я вже мрію про літо.

Це не є правильним. Треба жити, а я просто виживаю.

Надворі все пожовкло, стало так яскраво, навіть не звертаєш уваги що сонечка немає. Я думаю сьогодні мій пост буде ніжним і сповнений добра

Дуже сподобалась ідея написання стендапу. Загорілась. Треба якось спробувати. Уміння як такого немає, головне це правильно подати публіці свої думки. Пишуть я так зрозуміла на самі банальні теми. Можна навіть просто описати свій розклад дня, але розповісти ТАК, щоб всі катались по підлозі!

 Важка неділя видасться.

Друг вирішив трішки мене потролить. Осідчився і покликав за нього заміж. Звичайно жарти жартами, але я зрозуміла наскіки я не готова до такого. Бррр

Мені подобаються такі моменти, коли людина після певного моменту стає тобі дуже близькою, коли ти відкриваєш їй один із своїх страшних таємниць. Після енних років знайомсва і спілкування ти розумієш, що можеш довіритись, відкритись і Вона не відвернеться. Роки пережиті разом. Я знаю, Вона зараз читає це і посміхається, я ж казала що сьогодні самий добрий пост

 Розумію, що дуже хочу до Києва. До Дніпра. До цих високих будівель. Восени мабуть там гарно. Не знаю.

Якби можливо було обійняти все місто, я б задушила його в свої обіймах.

Понеділок. Прокинулась від того що приїхала Іра. Чоловічий голос.

Відкрила очі, Женя: «Доброе утрооо».

ААААААА, ну люди, ну нащо ви так робите.?

Мені здається я весь ранок спала і прокинулась  тільки на другій парі, все інше як в тумані. Як я встала, як дійшла до інститут? Все на автопілоті.

Мріяла про каву з молоком весь ранок. Ніжний такий смак. Мммм...

Після пар вирішила всетаки відпочити, але овоч тобі в руки, Юля.

Дзвінок. Антон.

Впринципі рада його чути. Розмова затягнулась.

Я рада що ми з ним залишились друзями.

Для себе вирішила їхати, аби кудись.

Але! Тут я вибухаю як снаряд 1943 року!

 Повернемось знову до Антона. Більше ніж півроку ми з ним не зустрічаємось. Бували різні моменти. Але все закінчилось добре. Я знаю про «його» дівчат, сам все розповідає, ділиться враженнями.

Але сьогодні я його перестала розуміти.

Я ніяк не можу збагнути, чому хлопцям подобаються ТПешні дівчатка. Клубна чіка, з 3 розміром грудей(ну це ще можна зрозуміти), типові фото в стили качки, брови під трафарет. БЛЯ!
Ну ви що смієтесь? Ви ж самі таких засираєте!
О Боги, я все розумію, але ЦЕ?

Я дуже засмутилась, розчарував мене і вибір Антона.

Ревнощі? Та я навіть не буду заперечувати. Було куча дівчат, бери любу, я навіть одобряла деякий його вибір.

Розчарування. Образливо і соромно за нього.

Ось так.