Три години ночі. Телефонний дзвінок. Юра.

Приємна розмова почала переростати у сварку. Знову те саме. Знову я винна. Він мені мозок виносить. Мене спалити взагалі треба! Тоді ніхто страждати не буде. Лягла спати дуже розгніваною. Да скіки можна мене пиляти? 

Ранок чудовий. Із сонечком. Нарешті надворі настала типова осінь. Прохолодна, жовта, ароматна осінь. Час коли волосся починає електризуватись і жахливо бісити, коли твоїм улюбленим аксесуаром є шарф, коли ти ідеш біля  купки листя і мимоволі ловиш себе на думці, що хочеш в нього пірнути, хоч тобі вже і 54 роки, коли чай і кава це чарівне зілля, яке рятує від холоду.

Погода змінюється при різних порах року, незмінним залишається сонце. Будь то зима чи літо, ти завжди примружуєш очі дивлячись на нього, воно завжди яскраве.

Отже, пропустим цей маленький ліричний відступ.

День впринципі як день. Вранці забрала передачку з найсмачнішими в світі  маминими стравами і чекала трьох годин.

Сьогодні вже у мене зустріч з дівчатками моїми.

Вечір чаювання. Маленькі англійці ми.

Купила подарунок бабусі і можна сміло вже їхати в гуртожиток.

Є невеличка образа на одну людину.

Все. Кінець неділі. Завтра все розпочнеться знову.