Коли мені було сімнадцять, здавалося, що я врятую світ. Винайду щеплення від раку, полечу на Марс чи стану славетною зіркою. Я відчувала, що можу все, що в мене вийде. Наївна дівчинка з головою у хмарах і крильми ангела. Кожна невдача позбавляла мене кількох пір'їнок, а перші роки в універі цілковито опустили на землю.
© Ізабелла Сова, «Смак свіжої малини»
Мені постійно холодно. Надворі вже весна, а я мерзну, я кутаюсь і кутаюсь в одяг.
Настрій такий же холодний.
Зовсім не хочеться нічого робити. Взяла книгу, не читаю, гру на гітарі також закинула, обкидало прищами, так пів лиця роздерла...
Хлопець віддаляється, друзі віддаляються.
Хочу більше уваги, але попросити я не можу і не хочу. Я не слабка, я ж можу і так прожити, навіщо кому щось говорити. Та і по попереднім відносинам я зрозуміла, що це до чогось хорошого не призведе. Нав*язуватись це найгірше.
І прив*язуватись також. ОТ зараз я сижу як цуцик, якого хазяїн залишив сам. Цуцик живе своїм хазяїном, він йому вірний та чекає його повернення, а коли той поверається, радості немає меж. А хазяїн то живе своїм життям і дуже рідко згадує про свого цуцика, хоть і любить його.
Сумно. Нудно. Дурно.
Знову у мене тривожні відчуття і тому я знову тут.
Я вже писала що відносини на відстані — це лайно. Ну може трішки культурніше висловилась, але суть то не змінилась.
Що саме уявляють собою такі відношення?
Коли ти нормально не можеш поговорити з людиною, доторкнутися до неї, сміятися з нею… Вислуховуючи як проходить день у неї, розумієш, що ти міг би бути в цей час поряд. Допомагати. давати пораду.
Відношення на відстані — це лайно!
На чому все тримається? на ілюзії, яку ми собі створюємо, щоб нам було простіше і легше.
Відвикаєш від людини, все більше і більше… а потім пуф
От якби у мене було все добре і ідеально чи писала б я сюди?
Ні..
Мені чомусь страшенно хочеться бути ідеальною жінкою. Сьогодні я піду й куплю кавові зерна. І млинок. Буду вчитися заварювати каву. І колись, може, пригощу тебе нею. Або не пригощу. Ти робиш її так невимовно добре, як я ніколи не вмітиму. І взагалі. Коли ти поруч, мені тремтять руки.
© Надійка Гербіш, «Теплі історії до кави»
Хочу розповісти вам одну історію, яка мене дуже здивувала. Ця історія викликає в мене одне головне запитання, але про нього трішки пізніше.
Чи пам*ятаємо ми всіх своїх друзів з якими гралися в дитинстві? з ким знайомилися в одній пісочниці? Чи пам*ятаєм своїх «одногрупників» в дитсадку?
Ця історія для мене дивна. Все почалося зі знайомства з однією людиною. Як виснилося, все дитинство вона провела в мої рідних районах. Вона ходила в той же магазин, що і я, гралася в тих місцях, що і я, вона навіть знайома з тими людьми яких знаю я.
Справа в тому, що я не пам*ятаю чи ми пересікался з цію людиною… в любому випадку ми зустрічались, ми ходили поряд один з одним, а може і ні, а якщо і так, чи ми говорили один з одним, коли і де ми бачились????? Так багато питань, нажаль це залишиться таємницею.
Але я дуже рада, що зараз вона поруч. І тепер я запам*ятаю кожну хвилину!
Рєбята, послухайте, що вам скаже тьотя Юля:
Стосунки я прирівнюю до самогубства. Так. це Бомба повільної дії.
Особливо якщо у цих стосунках присутні високі почуття. Віразу після слів " мені без тебе погано" або " я без тебе не можу" ти підписуєш собі вирок. Рано чи пізно, людина (твоя друга половинка), вб*є в тобі жагу до життя.
Порада буде такою: не даєм себе в обіду, не відкриваємось нікому, ваш внутрішній світ нікому ніколи не буде потрібним.
І читайте книги. Ось там є справжні почуття.
Часом аж серце з грудей виривається
Знову це відчуття в животі, ніби хто лоскоче зсередини, знову спітнілі долоні, сміх просто без причини...
Хочеться простих обіймів, ніякої вульгарщини, слинообміну, інтимності… Простих обіймів.
Здається я вже все.
В свої 20 років, поспорити з хлопцем, який подобається, на поцілунок — дитячий вчинок.
Боюсь цього так, ніби це взагалі мій перший поцілунок.
Страшно від цього всього, сам факт того, що він мені дуже подобається, мене лякає і відштовхує. Мені здається я навіть боюсь до нього доторкнутись.
Це настільки приємно, нарешті відчути на собі симпатію, і найстрашніше те що вона взаємна.
Я в глухому кутку.
Ну ось, мої думки, п'яні думки.
Мало того що написала бившому, що «типу» скучила, так виставилась повною дурою
Ця людина вже нічого не відчуває, навідмуні від мене
А що відчуваю я? Я відчуваю деяку теплоту від минулого, те що він подарував, я його любила, нато то він і був першим моїм коханням, він назавжди залишиться в моїй пам'яті, я зажди з трепетом буду це все згадувати… але не він
Чи мені шкода що так? Ні, я знала, що я більше любила, більше почуттів було у мене, можливо колись він пожалкує і згадає мене, але це не 100% буде… ладно хай йому грець, тільки повною дурою себе виставила
Якийсь бардак у мене в житті, все так розкидано що жах!
НЕ зосереджено.
Ненавиджу свій характер, свою слабість, зовнішність, тупість, довірливість, наївність… ахахах
Бля, це жах, якби можна було все розпочати з чистого листа
ЯКБИ!
Все, сором просто заполонив мене, тікаю звідси
