Розбудив телефонний дзвінок мами. Треба забрати передачу. До мене їде ЇЖА
Не  буду приховувати, в неділю навіть в 9 годин ранку важко вставати.
Є трохи часу, а отже можна послухати музику.

Довго видивлялась в своєму маленькому плейлисті щось під настрій.

Нічого. МЕНІ НЕМАЄ ЧОГО СЛУХАТИ!
" Не те, не те, не хочу, набридла..." 
Сумно стало. 
Хочу чогось нового.
Влючаю аби що, щоб хоч щось грало і починаю збиратись.
Сніданок. 
 Вихожу в коридор. Там прохолодно, брр. Швиденько ниряю в кухню і вже біжу назад в своє тепленьке гніздечко.
3 сосиски. Як це убого. Ой, та ладно, хоч якийсь сніданок.
Після моєї спроби розігріть їх, я розумію що це геть не сосиски, це просто букет якихось хімічних речовин у формі сосиски.
Ризикую спробувати тільки одну, решта летить у смітник. Беее
Мотаєм плівку.
Вже в автобусі. 
Навпроти пара очей.

 Непомітно роздивляюсь того хто сидить навроти мене. Хлопець. Доречі доволі симпатичний. Ось переглянулись. Ох...

Скільки раз за день можна зустріти такі погляди. Погляди які шукають когось. Голодні погляди.
Назад трапляється щасливий білетик. Це викликало у мене якесь задоволення. «Щось сьогодні має трапитись!».
Чи вірю я в це? Вірю!
Далі гуртожиток. Кімната. 
Приїхала Іра. З нею мені комфортно. 
Чай. Шоколад. Тепла розмова. «Таки мені з нею комфортно».
Весь вечір сижу над уроками.
 Відволікаюсь. 
Нудно.
Думаю про все на світі крім того про що  треба думати.
Вечір. Повна апатія до всього.!