Дивний день. Дивна осінь.
Ще рік назад ніколи б не подумала що буду писати цій людині, заспокоювати, давати поради. Рік назад я готовала була, цитую: «яйця відірвати тобі».
Але тиждень назад я по іншому подивилась на Нього.
Бідний хлопчина, засліплений коханням.
Даю слово що ні слова не скажу своїй подрузі і читаю повідомлення сповнені болю і страждання...і кохання
На секунду я помітила що заздрю їй. Бути комусь настіки потрібним, чи не кожна дівчина про це мріє?
Бідний Сашко.
Єдине що йому залишається це просто стояти в стороні і спостерігати як хтось інший робить її щасливою. 
Бідний Сашко. Бідна я.
Це ще більше заганяє мене в глухий кут. Я вже не намагаюсь вибратись звідти. Я втомилась.
А ще осінь, це вона винна що такі як я, як Сашко страждають… Осінь призначина для парочок, зовсім не для самотніх людей. Окрім холоду знадвору ще віє холодом зсередини, це буде найхолодніша осінь за всі мої 20 років і не тому що синоптики передаюсь такий прогноз погоди...
Сьогоднішній вечір обіцяє бути теплим. Як би не хотілось іти, але ця кімната на мене давить. Треба розвіятись.

Ось так і пройшло моє маленьке знайоство із цим сайтом. Таке відчуття ніби почала писати книгу