Зрозуміла, що пишу сюди коли немає з ким особо і поговорити, коли думок немає кому викласти, коли таке відчуття ніби ти сама і хочеться щось зробити для душі, тоді то я повертаюсь сюди, знову пишу якісь тупі і примітивні речі вважаючи цю писанину чимось особливим і глибоким, показуючи знайомим чекаю їхньої реакції на це, тупість, наче даєш свій особистий щоденник і питаєш: «ну як?».

Із сьогоднішнього дня я нарешті вільна, вільна від цих конспектів, обрахунків, книжок, презентацій, викладачів… від щастя напилась, дуріла наче психічно хвора, відчула себе живою, сміялась, багато сміялась, обіймала і мене також

 
Тепер я знову займусь тим що до душі, знайду книгу, можливу знову почну сюди писати, більше виходити на люди, більше посміхатись, більше бувати на вулиці

 Перечитую все це і розумію що цей час який я тут просиджую я просто напросто втрачаю, все частіше і частіше згадую літо, свою роботу, гуртожиток, стиль життя, мою буденність

Я хочу чогось божевільного, екстремального, непердбачуваного, живого. Те що частково було літом, але трішки всетаки інше
Нового чогось, сміливого… ох, мрії, бажання, вони ніколи не співпадають з часом, це дві різні країни, які правлять в різних частинах світу, вони ніколи не об*єднаються.

Час поринати у світ Морфея  де, можливо, мене чекатимуть приємні сни

Hippie Sabotage – Stay High